С В Я Т О П Е Р В О Ц В І Т І В
(01 – Знов прийшла весна)
Данилейко В: А ось і я, весна-красна
Куди ступлю я – сонце сяє
І все навколо оживляє,
І все пробуджую від сну
Я нашу землю чарівну.
Хохуля Н: Чудова Весно! Ми давно чекали на тебе. Твій прихід завжди для нас справжнє свято.
Сурмило В: І сьогоднішнє свято ми влаштовуємо на твою честь.
Данилейко В: Ой сонечко яснеє пригріва,
А сніжок, водицею підлива.
І весняні струмені у ярку,
І на полі квітонька у сніжку.
Ой, та квітка – пролісок весняний...
А над полем жайворон голосний.
Сурмило В: Що з весною настає?
Всі: Сніг у полі розстає.
Хохуля Н: А чому то так буває?
Всі: Сонце його пригріває.
Сурмило В: Що ж синіє на землі?
Всі: Ніжні проліски малі.
Хохуля Н: А що пнеться з під листа?
Всі: То травичка вироста.
Сурмило В: А над полем що бринить?
Всі: Любий жайворон дзвенить.
Хохуля Н: Знайомтесь! Підсніжник – справжній красень. Має ніжну дзвоникоподібну квітку, за що його називають сніговим дзвіночком, або молочною квіткою.
Сурмило В: А ще його називають ключиком весни, бо ним він відчиняє землю і випускає інші весняні квіти.
Хохуля Н: В кінці лютого, на початку березня, як тільки весняні промені відкриють у сніговому покривалі перші таловини, на галявинах і узліссях листяних лісів з’являються вони, маленькі білосніжні квіточки, схожі на дзвоники.
Сурмило В: Кажуть, якщо добре прислухатися, можна почути передзвони їх маленьких дзвіночків. Це вони хочуть розбудити ще огорнені міцним сном інші весняні квіти.
Данилейко В: Дивувалася зима
Як посміли над сніги,
Проклюнутись квітки,
Запахущі і дрібні?
І найдужче над тим,
Дивувалася зима,
Що на цвіт той дрібний,
В неї сили нема.
(02 – «Одинокий пастух»)
Шрамко С: За всі на світі рути та гвоздики.
Небаченої дивної краси,
Миліший всіх – простий підсніжник дикий.
Ця скромна квітка ранньої весни.
Сурмило В: Та гірка його слава. Він з¢являється найпершим, коли ще довкола лежить сніг, гордо виносить свою голівку, але ...
Хохуля Н: Його зривають, тільки-но він зацвітає. В кінці травня, коли вся надземна частина рослини відмирає, невеличка, вкрита лусочками цибулинка залишається під землею й чекає наступної весни, щоб знову пробитися крізь сніговий покрив назустріч весняному сонцю.
Сурмило В: Рідкісність цієї квітки можна пояснити природними умовами, а ще … нашою надмірною "любов’ю” до неї, так, як вона є об’єктом масового збирання. Десятки й сотні тисяч квіток нещадно зриваються на весняні букети, часто разом з квітками вириваються і цибулинки, що призводить до знищення рослин.
Хохуля Н: Минуло не більше трьох десятиліть, і ось тепер, у місцевостях, де колись підсніжник вкривав землю "мереживною білою скатертиною його вже не побачиш. Сьогодні, підсніжник звичайний віднесено до категорії рідкісних рослин нашої флори.
Сурмило В: Зривання його квітів та використання цибулин заборонено. Квітку занесено до Червоної Книги України.
Данилейко В: Про всі рослини-первоцвіти складено легенди і казки. Сьогодні на свято я принесла одну з таких книг, в яку записані казки, легенди, перекази про первоцвіти. Давайте її відкриємо і дізнаємося першу казку про підсніжник.
Шрамко С: Коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього:
- А забарвлення підшукай сам.
І пішов сніг шукати собі колір. Приходить до трави і просить:
- Травичко зелененька, дай мені своє зелене забарвлення.
Засміялася, зашелестіла трава та й каже:
- Не до лиця тобі зелена одежа. І я зелена, і листя дерев зелене, ніхто тебе не розрізнить і не пізнає. Попроси трошки забарвлення у квітів.
Пішов сніг далі шукати свого кольору. Ходив, ходив, просив усіх, але ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. Прийшов до білого підсніжника і просить із сльозами:
- Мій білий дзвіночку! Дай мені свого забарвлення білого, бо буде мені лихо, якщо залишусь без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, якого ніхто не бачить.
Змилосердився добрий підсніжник та й каже:
- Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом зростати.
Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.
Данилейко В: Первоцвіт не зміг прийти на наше свято, тому я розкажу вам про його таємницю, по-секрету. Цю квітку називають квіткою 12 богів. За грецькою легендою, це квітка, в яку саме 12 богів перетворили невиліковно хворого юнака і повеліли нести здоров¢я людям.
Хохуля Н: Свою місію він виконує успішно: лікує людей від безсоння, головних болів, захворювань верхніх дихальних шляхів. Особливо цілющі його листочки – справжні комори вітамінів.
Сурмило В: Ось і зараз наш первоцвіт у своїх щоденних турботах – допомагає людям.
Данилейко В: Дві квіточки розквітли у нашому садку,
Свіженькі і привітні, у мокрому сніжку.
То пролісок синенький і білий первоцвіт
Шепочуть веселенько: «Весняний Вам привіт!»
Кошик Д: Я перша квіточка весни, я пролісковий цвіт.
Пережила зимові сни, вродилася на світ.
У мене очі голубі, такі як неба синь,
Росту між кленів і дубів, люблю і сонце, й тінь.
Зелені рученьки мої листочками зовуть.
Люблю ліси я і гаї, живу я здавна тут.
І вірю: люблять всі мене, як весну золоту,
Бо знають, що зима мине, коли я розцвіту.
Хохуля Н: А ось іще один гість. Яку квітку представляєте ви, шановний?
Палій М: Я представляю ряст. І знаю, що у вашій книзі є легенда про те, як він народився на світ... В одному пралісі жила відьма. За ніч вона налітається на мітлі, вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатися від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а півень починає кукурікати – спати відьмі не дає. Розсердилась вона на півня і перетворила його на квітку ряст. Відтоді квіточки рясту дещо скидаються своєю формою на голову півня.
Сурмило В: Ряст дуже ніжний, швидко в’яне, тому не рвіть його ніколи. А крім того, квіти рясту дуже люблять бджоли. І людям він приносить користь: з його бульб виготовляють цінні ліки.
Данилейко В: Коли б то не я – весна, не знали б ви про те, що мати-й-мачуха на світі є.
На стрункій низенькій ніжці.
Біля річки, біля ставу
у хустині жовтуватій
стрінеш всюди квіточку таку.
Ясним оком жовтуватим
усміхається тобі привітно,
хоча листя непомітне.
Та це ще не всі наші гості.
Артеменко В: Я вам розповім про шафран, а ще його називають крокусом. Він також первоцвіт, зацвітає у березні-квітні, радуючи все довкола своїми білосніжно-бузковими і жовтими квітами. І про шафран теж складено легенду...
Якось, розважаючись на стадіоні, бог торгівлі Меркурій метнув диск так невдало, що влучив у свого друга крокуса. Той упав. Ніщо не могло вже допомогти смертельно пораненому крокусу. Меркурій був у відчаї і попросив богів зберегти пам’ять про друга. З краплини крові крокуса виросли гарні квіти, які тепер називаються його іменем.
Гарно, тепло у садку, снігу вже немає...
Із-під листя у кутку крокус виглядає.
Наче золотом горять пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять, ніжні, зелененькі.
Данилейко В: А знаєте, яка наступна розквітає весняна скромна квіточка. Це – фіалка.
Андрущенко Ю: Ця квітка зовсім невеличка, непримітна. Прикриває свої квіточки округлими зеленими листочками. Завжди цвіте разом зі своїми сестрицями, бо так веселіше. Разом дарує лісові приємний аромат.
Фіолетову фіалку
Юний ранок пригорнув
І фіалка на світанку
Пробудилася від сну.
Данилейко В: Уже гарний весняний букет ми з вами тут зібрали. А ви знайомі із медункою? Звичайно, це та квіточка, яка пахне медом.
Крапельки нектару медуниці
До вподоби бджілці-трудівниці.
До цього рожевою квітка у неї була,
А після запилення колір на синій міня!
Хохуля Н: Я знаю про неї цікаву легенду: Жила-була собі злюща мачуха. Вона знущалася із сиріток. Одного разу вигнала їх з дому. Пішли сирітки до лісу, плачуть, мерзнуть. Голодні і сумні притулились одне до одного під деревом. Аж гульк, з-за дерева вийшла Весна, а з нею і Сонечко. Пригріли, приголубили вони сиріток материнською ласкою і теплом, і ті розцвіли чарівними квітами. З того часу, як символ перемоги добра над злом, щовесни з¢являються ніжні квіти медунки.
Данилейко В: Ну, а цю квітку з вас кожен знає і любить.
Сурмило В: Вчора травка зеленіла, а кульбабок не було...
А сьогодні – гляньте, скільки їх жовтеньких розцвіло!
Данилейко В: Сестра нарцисів, лілій ніжних і неповторна серед них,
Цвіте прекрасна білосніжна, конвалія, в лісах моїх.
Кадар В: Із зеленої сорочки, що зіткав зелений гай,
Білі дивляться дзвіночки. Як звуть їх – відгадай.
Це конвалії у гаю на галявині цвітуть.
І ніде, ніде немає кращих квіточок мабуть.
Дрібнесенькі дзвіночки, неначе воскові,
Нанизано рядочком на довгому стеблі.
І ніжно-запашненькі, найкращі із квіток,
Конвалії біленькі зовуть нас у лісок.
Українська поетична легенда розповідає, що сріблясті дзвіночки конвалії з¢явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона відчула повноту великого справжнього кохання. Конвалія – символ ніжності, радості, краси, вірності і чистоти кохання.
Хохуля Н: Квіти й трави геть усі, наче в перлах у росі
І бджола бринить, бринить: «Жу-жу-жу! А хто це спить?»
Долина Б: В цієї квітки багато назв, що важко вибрати найкращу. Її називають бобриком і дзвіночком, і сончиком, і сон-зіллям, бо квіточки її завжди схилені, і здається, що вони весь час дрімають.
Требін С: А теж прошу слова. Я хочу розповісти вам про кущ, який теж любить весну і приносить в дар їй свої пахощі і пишність. Це бузок.
Один бузок ось під вікном, а другий біля ганку
Один синенький, а отой біленький, як сметанка.
Обидва ніжні, запашні, аж дух вам забиває.
І, кожна гілка, як букет, із листя виглядає.
Сурмило В: Друзі, вислухавши про первоцвіти, можна впевнено сказати, що всі вони дуже сміливі, корисні, красиві, потрібні людям. Та часто люди знищують первоцвіти. Тому ми звертаємось до всіх людей: «Пам¢ятайте:
Хохуля Н: В полі, у лісі над яром –
Квіти, дерева і трави…
Цвіту не вирви за даром,
Гілки не втни для забави.
Оберігайте ж усюди
Шлях і стежиночку в гаї.
Все то окрасою буде
Нашого рідного краю.
Сурмило В: Шановні присутні! Наша екологічна бригада «Дзвіночок» створила команду по охороні первоцвітів. Приєднуйтесь до нас.
Хохуля Н: І нехай первоцвіти квітують у наших парках і садах нам всім на втіху.
Данилейко В: Багата і квітуча наша земля. Куди б ми не пішли: в ліс чи в поле – всюди нас зустрічають рослини: зелені друзі. Кожна квіточка, кожне деревце – то загадка природи, сповнена краси і довершеності. Кажуть, що краса врятує світ.
Всі: То ж бережімо її!
(03 - Надія)
Чую голос із прекрасного далека,
Голос чистий, як світанкова роса.
Чую голос, це з добром летить лелека,
Це дарують нам надію небеса.
Приспів:
З надією на завтра, де буде все прекрасно,
Де світить сонце ясне, де є майбуття.
Там буде жити мрія, любов, надія й віра,
Буде до всіх довіра, а це і є життя.
Чую голос із прекрасного далека,
Що питається: "А хто ти в світі є?",
Я не знаю, але ж білий мій лелека
Прилітає і надію нам дає.
Я так хочу щоб земля кружляла вічно,
Щоб лелека діток в кожен дім приніс.
Я так хочу, щоби музика одвічна,
Зігрівала всіх, щоб паросток проріс.