С В Я Т О П Е Р В О Ц В І Т І В

(01 – Знов прийшла весна)

Данилейко В: А ось і я, весна-красна

Куди ступлю я – сонце сяє

І все навколо оживляє,

І все пробуджую від сну

Я нашу землю чарівну.

Хохуля Н: Чудова Весно! Ми давно чекали на тебе. Твій прихід завжди для нас справжнє свято.

Сурмило В: І сьогоднішнє свято ми влаштовуємо на твою честь.

Данилейко В: Ой сонечко яснеє пригріва,

А сніжок, водицею підлива.

І весняні струмені у ярку,

І на полі квітонька у сніжку.

Ой, та квітка – пролісок весняний...

А над полем жайворон голосний.

Сурмило В: Що з весною настає?

Всі: Сніг у полі розстає.

Хохуля Н: А чому то так буває?

Всі: Сонце його пригріває.

Сурмило В: Що ж синіє на землі?

Всі: Ніжні проліски малі.

Хохуля Н: А що пнеться з під листа?

Всі: То травичка вироста.

Сурмило В: А над полем що бринить?

Всі: Любий жайворон дзвенить.

Хохуля Н: Знайомтесь! Підсніжник – справжній красень. Має ніжну дзвоникоподібну квітку, за що його називають сніговим дзвіночком, або молочною квіткою.

Сурмило В: А ще його називають ключиком весни, бо ним він відчиняє землю і випускає інші весняні квіти.

Хохуля Н: В кінці лютого, на початку березня, як тільки весняні промені відкриють у сніговому покривалі перші таловини, на галявинах і узліссях листяних лісів з’являються вони, маленькі білосніжні квіточки, схожі на дзвоники.

Сурмило В: Кажуть, якщо добре прислухатися, можна почути передзвони їх маленьких дзвіночків. Це вони хочуть розбудити ще огорнені міцним сном інші весняні квіти.

Данилейко В: Дивувалася зима

Як посміли над сніги,

Проклюнутись квітки,

Запахущі і дрібні?

І найдужче над тим,

Дивувалася зима,

Що на цвіт той дрібний,

В неї сили нема.

(02 – «Одинокий пастух»)

Шрамко С: За всі на світі рути та гвоздики.

Небаченої дивної краси,

Миліший всіх – простий підсніжник дикий.

Ця скромна квітка ранньої весни.

Сурмило В: Та гірка його слава. Він з¢являється найпершим, коли ще довкола лежить сніг, гордо виносить свою голівку, але ...

Хохуля Н: Його зривають, тільки-но він зацвітає. В кінці травня, коли вся надземна частина рослини відмирає, невеличка, вкрита лусочками цибулинка залишається під землею й чекає наступної весни, щоб знову пробитися крізь сніговий покрив назустріч весняному сонцю.

Сурмило В: Рідкісність цієї квітки можна пояснити природними умовами, а ще … нашою надмірною "любов’ю” до неї, так, як вона є об’єктом масового збирання. Десятки й сотні тисяч квіток нещадно зриваються на весняні букети, часто разом з квітками вириваються і цибулинки, що призводить до знищення рослин.

Хохуля Н: Минуло не більше трьох десятиліть, і ось тепер, у місцевостях, де колись підсніжник вкривав землю "мереживною білою скатертиною його вже не побачиш. Сьогодні, підсніжник звичайний віднесено до категорії рідкісних рослин нашої флори.

Сурмило В: Зривання його квітів та використання цибулин заборонено. Квітку занесено до Червоної Книги України.

Данилейко В: Про всі рослини-первоцвіти складено легенди і казки. Сьогодні на свято я принесла одну з таких книг, в яку записані казки, легенди, перекази про первоцвіти. Давайте її відкриємо і дізнаємося першу казку про підсніжник.

Шрамко С: Коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього:

- А забарвлення підшукай сам.

І пішов сніг шукати собі колір. Приходить до трави і просить:

- Травичко зелененька, дай мені своє зелене забарвлення.

Засміялася, зашелестіла трава та й каже:

- Не до лиця тобі зелена одежа. І я зелена, і листя дерев зелене, ніхто тебе не розрізнить і не пізнає. Попроси трошки забарвлення у квітів.

Пішов сніг далі шукати свого кольору. Ходив, ходив, просив усіх, але ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. Прийшов до білого підсніжника і просить із сльозами:

- Мій білий дзвіночку! Дай мені свого забарвлення білого, бо буде мені лихо, якщо залишусь без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, якого ніхто не бачить.

Змилосердився добрий підсніжник та й каже:

- Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом зростати.

Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.

Данилейко В: Первоцвіт не зміг прийти на наше свято, тому я розкажу вам про його таємницю, по-секрету. Цю квітку називають квіткою 12 богів. За грецькою легендою, це квітка, в яку саме 12 богів перетворили невиліковно хворого юнака і повеліли нести здоров¢я людям.

Хохуля Н: Свою місію він виконує успішно: лікує людей від безсоння, головних болів, захворювань верхніх дихальних шляхів. Особливо цілющі його листочки – справжні комори вітамінів.

Сурмило В: Ось і зараз наш первоцвіт у своїх щоденних турботах – допомагає людям.

Данилейко В: Дві квіточки розквітли у нашому садку,

Свіженькі і привітні, у мокрому сніжку.

То пролісок синенький і білий первоцвіт

Шепочуть веселенько: «Весняний Вам привіт!»

Кошик Д: Я перша квіточка весни, я пролісковий цвіт.

Пережила зимові сни, вродилася на світ.

У мене очі голубі, такі як неба синь,

Росту між кленів і дубів, люблю і сонце, й тінь.

Зелені рученьки мої листочками зовуть.

Люблю ліси я і гаї, живу я здавна тут.

І вірю: люблять всі мене, як весну золоту,

Бо знають, що зима мине, коли я розцвіту.

Хохуля Н: А ось іще один гість. Яку квітку представляєте ви, шановний?

Палій М: Я представляю ряст. І знаю, що у вашій книзі є легенда про те, як він народився на світ... В одному пралісі жила відьма. За ніч вона налітається на мітлі, вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатися від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а півень починає кукурікати – спати відьмі не дає. Розсердилась вона на півня і перетворила його на квітку ряст. Відтоді квіточки рясту дещо скидаються своєю формою на голову півня.

Сурмило В: Ряст дуже ніжний, швидко в’яне, тому не рвіть його ніколи. А крім того, квіти рясту дуже люблять бджоли. І людям він приносить користь: з його бульб виготовляють цінні ліки.

Данилейко В: Коли б то не я – весна, не знали б ви про те, що мати-й-мачуха на світі є.

На стрункій низенькій ніжці.

Біля річки, біля ставу

у хустині жовтуватій

стрінеш всюди квіточку таку.

Ясним оком жовтуватим

усміхається тобі привітно,

хоча листя непомітне.

Та це ще не всі наші гості.

Артеменко В: Я вам розповім про шафран, а ще його називають крокусом. Він також первоцвіт, зацвітає у березні-квітні, радуючи все довкола своїми білосніжно-бузковими і жовтими квітами. І про шафран теж складено легенду...

Якось, розважаючись на стадіоні, бог торгівлі Меркурій метнув диск так невдало, що влучив у свого друга крокуса. Той упав. Ніщо не могло вже допомогти смертельно пораненому крокусу. Меркурій був у відчаї і попросив богів зберегти пам’ять про друга. З краплини крові крокуса виросли гарні квіти, які тепер називаються його іменем.

Гарно, тепло у садку, снігу вже немає...

Із-під листя у кутку крокус виглядає.

Наче золотом горять пелюстки жовтенькі,

І листочки мерехтять, ніжні, зелененькі.

Данилейко В: А знаєте, яка наступна розквітає весняна скромна квіточка. Це – фіалка.

Андрущенко Ю: Ця квітка зовсім невеличка, непримітна. Прикриває свої квіточки округлими зеленими листочками. Завжди цвіте разом зі своїми сестрицями, бо так веселіше. Разом дарує лісові приємний аромат.

Фіолетову фіалку

Юний ранок пригорнув

І фіалка на світанку

Пробудилася від сну.

Данилейко В: Уже гарний весняний букет ми з вами тут зібрали. А ви знайомі із медункою? Звичайно, це та квіточка, яка пахне медом.

Крапельки нектару медуниці

До вподоби бджілці-трудівниці.

До цього рожевою квітка у неї була,

А після запилення колір на синій міня!

Хохуля Н: Я знаю про неї цікаву легенду: Жила-була собі злюща мачуха. Вона знущалася із сиріток. Одного разу вигнала їх з дому. Пішли сирітки до лісу, плачуть, мерзнуть. Голодні і сумні притулились одне до одного під деревом. Аж гульк, з-за дерева вийшла Весна, а з нею і Сонечко. Пригріли, приголубили вони сиріток материнською ласкою і теплом, і ті розцвіли чарівними квітами. З того часу, як символ перемоги добра над злом, щовесни з¢являються ніжні квіти медунки.

Данилейко В: Ну, а цю квітку з вас кожен знає і любить.

Сурмило В: Вчора травка зеленіла, а кульбабок не було...

А сьогодні – гляньте, скільки їх жовтеньких розцвіло!

Данилейко В: Сестра нарцисів, лілій ніжних і неповторна серед них,

Цвіте прекрасна білосніжна, конвалія, в лісах моїх.

Кадар В: Із зеленої сорочки, що зіткав зелений гай,

Білі дивляться дзвіночки. Як звуть їх – відгадай.

Це конвалії у гаю на галявині цвітуть.

І ніде, ніде немає кращих квіточок мабуть.

Дрібнесенькі дзвіночки, неначе воскові,

Нанизано рядочком на довгому стеблі.

І ніжно-запашненькі, найкращі із квіток,

Конвалії біленькі зовуть нас у лісок.

Українська поетична легенда розповідає, що сріблясті дзвіночки конвалії з¢явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона відчула повноту великого справжнього кохання. Конвалія – символ ніжності, радості, краси, вірності і чистоти кохання.

Хохуля Н: Квіти й трави геть усі, наче в перлах у росі

І бджола бринить, бринить: «Жу-жу-жу! А хто це спить?»

Долина Б: В цієї квітки багато назв, що важко вибрати найкращу. Її називають бобриком і дзвіночком, і сончиком, і сон-зіллям, бо квіточки її завжди схилені, і здається, що вони весь час дрімають.

Требін С: А теж прошу слова. Я хочу розповісти вам про кущ, який теж любить весну і приносить в дар їй свої пахощі і пишність. Це бузок.

Один бузок ось під вікном, а другий біля ганку

Один синенький, а отой біленький, як сметанка.

Обидва ніжні, запашні, аж дух вам забиває.

І, кожна гілка, як букет, із листя виглядає.

Сурмило В: Друзі, вислухавши про первоцвіти, можна впевнено сказати, що всі вони дуже сміливі, корисні, красиві, потрібні людям. Та часто люди знищують первоцвіти. Тому ми звертаємось до всіх людей: «Пам¢ятайте:

Хохуля Н: В полі, у лісі над яром –

Квіти, дерева і трави…

Цвіту не вирви за даром,

Гілки не втни для забави.

Оберігайте ж усюди

Шлях і стежиночку в гаї.

Все то окрасою буде

Нашого рідного краю.

Сурмило В: Шановні присутні! Наша екологічна бригада «Дзвіночок» створила команду по охороні первоцвітів. Приєднуйтесь до нас.

Хохуля Н: І нехай первоцвіти квітують у наших парках і садах нам всім на втіху.

Данилейко В: Багата і квітуча наша земля. Куди б ми не пішли: в ліс чи в поле – всюди нас зустрічають рослини: зелені друзі. Кожна квіточка, кожне деревце – то загадка природи, сповнена краси і довершеності. Кажуть, що краса врятує світ.

Всі: То ж бережімо її!

(03 - Надія)

Чую голос із прекрасного далека,

Голос чистий, як світанкова роса.

Чую голос, це з добром летить лелека,

Це дарують нам надію небеса.

Приспів:

З надією на завтра, де буде все прекрасно,

Де світить сонце ясне, де є майбуття.

Там буде жити мрія, любов, надія й віра,

Буде до всіх довіра, а це і є життя.

Чую голос із прекрасного далека,

Що питається: "А хто ти в світі є?",

Я не знаю, але ж білий мій лелека

Прилітає і надію нам дає.

Я так хочу щоб земля кружляла вічно,

Щоб лелека діток в кожен дім приніс.

Я так хочу, щоби музика одвічна,

Зігрівала всіх, щоб паросток проріс.

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi